Авторські навчальні технології

Використання карт розумових дій та коректурних таблиць

Гавриш Наталія Василівна - доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри дошкільної та початкової освіти Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Плідно займається науковою роботою.

Фахівець з дошкільної педагогіки та лінгводидактики.

Автор понад 130 наукових та науково-методичних праць, зокрема монографії

Гавриш Н.В. Розвиток мовленнєвотворчої діяльності в дошкільному дитинстві: моногр. - Донецьк, 2001

Гавриш Н.В. Художнє слово та дитяче мовлення: навч.-метод. посіб. - Донецьк, 1998.

3. Гавриш Н.В., Ушакова О.С. Знакомим дошкольников с литературой. - М; 2002

Гавриш Н.В. Методика розвитку зв'язного мовлення дітей дошкільного віку:Навч.-метод. посібник. - Луганськ: Альма-матер,2005

Гавриш Н.В. у співавторстві. Лінгводидактика в сучасних закладах освіти: коллектив. Моногр./ Заг. ред. А.М.Богуш. - Одеса, 2000

Богуш А.М., Гавриш Н.В., Котик Т.М. Дошкільна лінгводидактика: навчальна програма для вищих навчальних закладів. - 2002

Гавриш Н.В., Крутій К.Л. та ін. Дитина в дошкільні роки: програма навчання та виховання дітей в дошкільних закладах освіти. - Запоріжжя, 2000

Н.В.Гавриш є одним із розробників коментарю до Базового компоненту дошкільної освіти, а також автор наукових та науково-методичних статей і методичних розробок.

Є членом редколегії Всеукраїнського журналу "Дошкільне виховання" та науково-методичних часописів Слов'янського державного педагогічного університету та Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Суть технології

Методи опосередкованого ознайомлення дітей з предметним довкіллям на прикладі методу бесіди

Вихователь повинен глибоко продумувати зміст бесід, відбирати для обговорення ті факти й явища, які підводять дітей до узагальнюючих висновків і водночас потребують додаткових пояснень, відомостей, щоб діти повніше і глибше осмислили матеріал спостережень.

Методист дошкільного закладу повинен допомогти вихователям спланувати проведення бесід у певній послідовності, забезпечити зв'язок їх між собою. Наступні бесіди мають бути складніші за попередні. У них повинні ставитися нові розумові завдання, підвищуватися вимоги до мовлення дітей.

Пропонується рекомендації науковців  (А.Богуш, Н.В.Гавриш) щодо методики проведення бесід з дошкільниками

 З дошкільниками проводяться бесіди про машини, які допомагають дорослим у праці ("Що машини допомагають робити в дошкільному закладі і дома?", "На чому люди їздять?", "Які машини допомагають селянам вирощувати врожай?" тощо), про предмети, з якими діти зустрічаються кожного дня ("Наші іграшки", "Про одяг і взуття", "Про посуд" тощо).

Бесіда досягає своєї мети тільки при чіткій організації і продуманій методиці її проведення. Тому значне місце в успішному проведенні бесіди має ретельна підготовка до неї вихователя і дітей. Вихователь, визначивши завдання і тему бесіди, продумує і підбирає її зміст, структуру, визначає характер і формулювання основних запитань. Крім того, підбирає необхідні наочні посібники, технічні засоби, продумує, як урахувати індивідуальні особливості дітей і забезпечити диференційоване керівництво ними під час бесіди.

Готовність дітей до бесіди полягає у наявності в них відповідних-знань про предмет чи явище, які будуть обговорюватись у бесіді. Ці знання дитина одержує під час екскурсій, спостережень, розгляду картин, перегляду відеофільмів, телепередач тощо. Бесіда повинна будуватися на основі життєвого досвіду і знань дітей. Наприклад, бесіду з теми "Про зиму" можна проводити тільки тоді, коли діти вже ознайомились із зимовими явищами природи, слухали відповідні оповідання і вірші. Якщо планується бесіда за змістом картини, літературного твору, то діти повинні мати певні знання для розуміння цього матеріалу, прослухати цей літературний твір, розглянути картину.

Бесіда є складним методом навчання, її хід залежить не тільки від підготовки самого вихователя, а і від рівня розвитку дітей, їхніх знань, від ступеня їхньої активності і самостійності. Бесіда вимагає від дитини напруження уваги, вона повинна весь час стежити за ходом бесіди, не відволікатись від теми, слухати своїх товаришів, пригадувати, узагальнювати, бути готовою відповідати, водночас стримувати себе від виступу, коли не запитують. Перед вихователем стоїть завдання підтримувати протягом усього заняття активність дітей, мобілізуючи їхню увагу.

Структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дітей. У ній взаємопов'язані такі структурні елементи, як початок бесіди, основна та прикінцева частини. Бесіда повинна починатися з опису конкретних образів, емоційно яскравих спогадів дітей про цікавий випадок. Необхідно відразу ж оживити в пам'яті дітей цілісний образ, явище, активізувати емоційну сферу дітей і тим самим викликати в них бажання брати участь у бесіді. Є.О.Фльорина пише з цього приводу, що початок бесіди повинен бути образним, емоційним, повинен "зібрати" увагу дітей і спрямувати їхні думки.

Почати бесіду можна по-різному - із згадування, із розповіді, із розгляду картинки, іграшки, предмета, із загадування загадки, читання вірша, які мають пряме відношення до теми.

В основній частині бесіди розкривається її конкретний зміст. Готуючи бесіду, вихователю треба спланувати її етапи, тобто виділити суттєві компоненти того поняття, яке буде аналізуватися з дітьми. До дітей послідовно ставляться запитання, які спрямовують їхню активність. По ходу  бесіди вихователь дає пояснення, стверджує дитячі відповіді, узагальнює їх, показує наочний матеріал тощо. Бесіда повинна бути емоційною, жвавою, підвищувати активність дітей. Залежно від змісту бесіди в ній у різних поєднаннях використовуються такі прийоми, як запитання, пояснення, показ наочного матеріалу.

У процесі бесіди педагог подекуди дає нові відомості, щоб уточнити або поглибити знання дітей про ті предмети й явища, про які йде мова. У бесіді можна використовувати різні прийоми словникової роботи - пояснення вихователем значення окремих слів, повторення слова хором разом з вихователем. Успіх і педагогічна результативність бесід багато в чому залежить від правильно поставлених перед дітьми запитань.

Усі запитання можна поділити, як зазначає Є.Й.Радіна, на дві групи. Першу групу становлять запитання, які вимагають від дітей простої відповіді чи опису предметів, явищ. Це запитання що? хто? який? куди? Вони ставляться на початку бесіди або мікротеми бесіди для того, щоб відновити в пам'яті дитини те, що вона бачила, переживала. Друга група запитань вимагає від дітей деяких логічних узагальнень, умовисновків, встановлення причинних зв'язків, розкриття змісту теми (для чого? чому? навіщо? чим схожі? як дізнатися?). Такі запитання пошукового та проблемного характеру повинні відігравати провідну роль у бесіді, особливо у старшій групі. Вони здебільшого ставляться після того, як у пам'яті дитини відновилися знання, образи, і на основі аналізу вона може сама дійти висновку.

Запитання вихователя повинні розкривати зміст теми і спрямовувати думку дітей на правильну відповідь. Тому їх треба формулювати чітко, конкретно, коротко (Які машини допомагають будівельникам будувати будинки? Де роблять іграшки?). Неконкретні запитання часто призводять до неправильних, поверхневих відповідей. Так, запитання "Що ви знаєте про Київ?", "Що ви можете сказати про цю картину?" і подібні - широкі за змістом, неконкретні, тому й відповіді дітей будуть поверхневими. У самому запитанні не повинно бути незрозумілих дітям слів. У кожному запитанні повинна бути лише одна думка. При постановці запитань необхідно чітко уявити собі, які психічні процеси при цьому активізуються у дітей - процеси пам'яті, мислення, уяви, а також, які саме почуття викликаються. Активізація усіх психічних процесів шляхом запитань до дітей - важлива умова проведення бесіди.

Слід також ставити такі запитання, які викликали б у дітей різні образи - зорові, слухові тощо. Наприклад, у бесіді про водний транспорт вихователь ставить таке запитання: "Що ви чули, коли були на набережній?" Діти згадують, що чули гудки пароплавів, короткі і довгі, шум моторів, голосні оголошення по радіо на річковому вокзалі тощо. Слухові сприймання допомагають дітям точніше описати все, що характеризує явище, предмет.

Крім основних запитань вихователь повинен використовувати і допоміжні - навідні та запитання-підказки. Навідні запитання займають основне місце серед допоміжних, вони допомагають дитині не тільки точніше засвоїти зміст того, про що запитують, а й наштовхують на пра­вильну відповідь, дають можливість самостійно впоратися з нею, наприклад: "А що ще у нас є цікавого в місті? Яка річка? Як вона називається?"

Значно менше слід використовувати запитання-підказки, які містять у собі готову відповідь. Діти, відповідаючи на них, повинні тільки ствердити чи заперечити, наприклад: "А ти бачив пам'ятник на площі?" Ці запитання треба ставити тільки дітям, які не впевнені у своїх силах, повільно думають. Відповівши на таке запитання, дитина сміливіше відповідатиме на наступні. Проте і щодо таких дітей ці запитання не можна застосовувати часто, бо це привчає дитину до відповідей без роздумування, гальмує її розумовий розвиток.

Важливим показником активної участі дітей у бесіді є їхні запитання. Треба вчити дітей ставити запитання до вихователя і товаришів. Вихователь повинен бути уважним до запитань дітей, які виникають у них у процесі бесіди: схвалити вдалі запитання і відзначити спостережливість, допитливість. Вихователь може викликати в дітей бажання ставити запитання зауваженнями ("Невже вам не цікаво знати, як роблять цю іграшку?"), попередньою настановою ("Послухайте Сергія, а потім розпитайте його детальніше, що він бачив у Києві"), вказівками ("Запитайте один в одного, що вам найбільше запам'яталося з того, що ми бачили на телеграфі і чому?").

У процесі бесіди діти повинні висловити своє ставлення до предметів і явищ, поділитися почуттями, переживаннями. Проводячи бесіду, вихователь мусить пам'ятати, що вона повинна мати характер організованої розмови, яка проходить вільно, не напружено, у звичайних, не вимушених умовах. Відповідаючи на запитання, діти подекуди відходять від теми бесіди, тому що в них під впливом слова легко і швидко відновлюються асоціативно пов'язані враження. Є.І.Тихеєва вказувала на те, що вихователь повинен стежити за ходом бесіди, спрямовувати її, не давати відхилятися від теми, вести бесіду жваво, емоційно.

Відповіді дітей у бесіді можуть бути розгорнутими і короткими. Вимагати на кожне запитання розгорнутої відповіді не слід, інакше бесіда втратить свою невимушеність, стане нецікавою. У практиці зустрічаються випадки, коли вихователі вимагають повної відповіді. Проте не слід цього робити у жвавій бесіді, яка захоплює не тільки розум, але й емоції дітей. Цим знижується емоційна безпосередність обміну думками і враженнями, що характерно для усного розмовного мовлення; мова дитини набуває характеру "книжної".

Вихователь повинен підводити дітей до розгорнутих відповідей, у яких дитина осмислено і зрозуміло для слухача передає свої судження, користуючись при цьому різноманітними синтаксичними структурами фраз. Подекуди відповідь дитини складається із двох-трьох фраз, логічно пов'язаних між собою. Треба передбачити запитання, які вимагають самостійної розумової праці, а не механічної "повної" відповіді. Навчання дітей штучної побудови фраз збіднює їхнє мовлення. Спонукати дітей до розгорнутих відповідей можна насамперед постановкою таких запитань, на які дитина не може не дати розгорнутої відповіді. Наприклад, такі запитання, як "Що вам найбільше запам'яталося з літнього відпочинку? Розкажіть про це" або "Чому Сашко так зробив?" та подібні ведуть до розгорнутих висловлювань. Велике значення має також приклад висловлювань у бесіді самого вихователя. Так, у бесіді про рідне місто вихователь пропонує дітям описати свою вулицю, але спочатку він сам дає зразок такого опису. Можна допускати короткі відповіді, навіть одним словом. На запитання "Хто?", "Що?", "Куди?" діти можуть відповісти коротко. "Як називається головна вулиця Києва?" - "Хрещатик"; "До якого свята ми зараз готуємося?" - "До Дня Перемоги" - такі короткі відповіді цілком зрозумілі іншим.

Вихователь у ході бесіди викликає якомога більше дітей, враховуючи при цьому індивідуальні особливості кожного. Соромливих дітей треба підбадьорювати, надто жвавих стримувати, терпляче вислуховувати відповіді млявих дітей. Неприпустимо запитувати одних і тих самих дітей. Якщо вихователь довго розмовляє з однією дитиною, то решта нудьгує, не бере участі в бесіді. Те ж саме буває, коли вихователь під час бесіди багато говорить про те, що дітям добре відомо, або без будь-якої потреби повторює все, що говорять діти. Активність у бесіді може виявлятись у доповненнях і уточненнях, які вносять діти у відповіді товаришів. Вихователь пропонує доповнити або уточнити відповідь дитини в тих випадках, коли вона неточна або неповна. Це підвищує увагу дітей на занятті. Відповіді дітей треба уважно вислуховувати. Не можна їх переривати, якщо в цьому немає прямої необхідності. Недоцільно ціною довгих зусиль "витягувати" відповідь, якщо дитина не має необхідних знань або не може подолати соромливість. У таких випадках можлива й коротка відповідь.

Для уточнення уявлень дітей подекуди в бесіді використовується наочний матеріал: картина, іграшка, модель, предмет у натурі. Наочний матеріал викликає зацікавленість, мовленнєву активність. Висловлювання дітей у таких випадках безпосередньо спираються на відчуття і сприймання. Дрібні предмети (квіти, насіння, листя, предметні картинки) роздають усім дітям. Наочний матеріал вихователь готує заздалегідь, продумує розміщення його під час бесіди, методику пояснення. Його не треба виставляти для передчасного огляду, щоб не відвертати уваги дітей від заняття. Наочний матеріал повинен повністю відповідати програмовому змісту бесіди. У бесіду можна включити прослуховування платівок, магнітофонних записів, літературних текстів, що підвищує емоційність сприймання матеріалу. Можна використати також ігрові вправи, загадки, читання художніх творів.

У прикінцевій частині бесіди вихователь пропонує дітям прочитати знайомий вірш, заспівати пісню, близьку за змістом до теми бесіди. Можна прочитати художнє оповідання, провести дидактичну гру, прослухати аудіо-запис.

Прогнозовані результати:

Поширення інформативного об’єму знань дітей про конкретний предмет чи явище довкілля

Розвиток діалогічного мовлення

Поповнення словника дитини

Удосконалення граматичної побудови відповіді

Розвиток культури спілкування з однолітками